Якось я фотографував родину, синові якої тоді було два роки. Перші пів години він ховався за маминою спиною й не дивився на мене. Я не наполягав. Грався з камерою на траві, фотографував батьків і чекав. Через тридцять хвилин хлопчик сам підійшов і спитав, чи можна потримати камеру. Найкращі фото вийшли в наступні десять хвилин.
Вони повернулися через два роки. Синові було вже чотири, і він одразу почав показувати мені, як бігати між деревами в парку Лазенки. Фото з обох фотосесій показують не лише те, як він виріс. Вони показують, як змінилися його стосунки з батьками. Такого не сплануєш. Це можна тільки впіймати.